Протидія домашньому насильству над дітьми в умовах дистанційного навчання

Протидія та реагування на випадки насильства над дітьми

Головні риси сучасних школярів та як їх спрямувати в корисне русло.

Нові технології змушую людський мозок еволюціонувати в небаченому досі темпі. Діти, які ніколи не жили в світі без интернета, вже «заточены» під віртуальну реальность. До школи зараз приходить абсолютно новый за типом учебного заведения. Якщо орієнтуватися на  теорию поколений, нині за партами сидить покоління Z - «цифровые» діти.

Довідка

Теориї поколенияінь Вільяма Штрауса и Ніла Хоува вже 26 років. На думку авторів, цінності поколінь змінюю циклічно. Тож їхні головні риси можна не тільки виявити, спираючись на результаты досліджень, а й спрогнозувати. Можна передбачить так конфлікт поколений - саме те, що нині відбувається между учениями и вчителями, яким за 40. Основные ценности таких доросликов (поколения Х) - прежде всего до индивидалізму, відповідідальність, книжное. У той час як сучасні діти (поколения Z) - майже повна протилежність: інфантильні, орієнтовані на думку однолітків, з кліповим мисленням.

Молоді вчителі (поколения Y) ближнего до школярів. Але вони позволяет импортировать элементы управления, товары для производителей, оригіналів. А багатьом «новим» підліткам конкурсиі креативний підхід не цікаві.

Інтернет-серфінг

Эти группы увеличивают середину новинок и телевидения телеведущего. Вибір - їх головна цінність. Пошук - те, що вони вміють найкраще. Для них завжди існує цікавіший сайт, свіжіша інформація - треба лише знайти. Вони здатні швидко «просівати» великі обсяги інформації, одночасно листуватися с десятком людей і оперативно реагувати на нові повідомлення.

Вони - діти гаджетів. Тому пишу на папері лише на уроках, реша записать - на смартфонах и планшетах. Майже не читають паперових книг, хочу літери вивчають с пелюшок, щоб знайти мультики в YouTube. Для таких учнів підручники, навіть в електронном вигляді, здаються нудними без лінків и відео.

Подробиці їх особливо не цікавлять. Ігнорують довгі тексти і звертання, особливо усні. Отож задушевні розмови и лекції - не для них. Як наслідок, часто мають слабку пам'ять и проблеми с концентрацією уваги.

У них забагато варіантів у голові. Якщо під час обіду попросити води, «цифрові» не знатимуть, що робити: налити мінералки, з кулера, з чайника чи водопроводу. При цьому не схильні запитувати, щоб уточнити, і глибоко вникати. Тож завдання без покрокового алгоритму такі школярі роблять абияк чи взагалі ігнорують.

Що робити:

Говорити з ними «твітами», тобто коротко і з перервами. А завдання розсилати на гаджети. Будь-яке завдання краще розбивати на десяток дрібних. Розписувати кожен крок і не сподіватися на допитливість. Шаблони не обмежують, а навпаки заспокоюють покоління Z. А креативність вмикається, коли вони знаходять недоліки в шаблонах або шукають нові версії.

Інфантильність

У підлітковому віці «цифрові» діти не такі «колючі», як були попередні покоління. Зате і спроб відокремитися, досягти незалежності не роблять. На Заході це перше покоління, яке не йде з дому, щоб будувати життя самостійно. Прогнозують, що діти покоління Z будуть жити з батьками в середньому до 35 років. Але це не послух, а радше практичність: поруч повинен бути той, хто «розрулить» справи в реалі, обслужить у побутовому сенсі.

Побут їх особливо обтяжує. Похід у магазин — важке випробування. Більшість хотіла б працювати не в офісі, а вдома. Вчитися діти теж мріють вдома. Але якби при цьому їм забезпечили ще й простір для «тусовки» з однолітками.

Сучасні підлітки не носяться з життєвими цілями, як молодь 1980-х, і не мріють здивувати оточуючих, як молодь «нульових». Кава з печивом, облаштований під себе віртуальний світ і кілька тисяч «френдів» — ось і все, що їм треба.

Зона зрілості «цифрових» — в інтернеті. Вони можуть брати участь у важливих міжнародних проектах, але одночасно сидіти голодними, доки мама не зготує вечерю.

Що робити:

Треба враховувати, що сучасні діти не знають елементарних побутових речей. Тож робити висновки про зрілість школяра варто за його інтелектуальною працею, а не соціальною пристосованістю. Вчителям необхідно тісно спілкуватися з батьками — вони і «домашку» роблять, і інтереси старшокласників представляють.

Лайф-серфінг

Життя для «цифрових» — це пошук. Стосунки вони легко обривають одним повідомленням і одразу переглядають нові кандидатури в соцмережах. Школярі кидають недоробленим домашнє завдання, хоча здатні його виконати. А ті, хто вже встиг почати працювати або стажуватися, шокують кадровиків: вони можуть кинути проект через те, що в офісі незручна міні-кухня. Бо не терплять дискомфорту.

Покоління Z йде від усього, що викликає дискомфорт. Якщо їм цікаво і вони самі цього хочуть — готові гарувати. Як тільки з’являється «треба» — активність знижується.

Багато з них ще підлітками заробляють як фрілансери, оскільки в інтернет-реальності важливі вміння, а не атестати й дипломи. При цьому покоління Z не шукає захмарних зарплат, а той мізер, який їм треба, легко отримають в будь-якому місці.

Що робити:

Подача матеріалу на уроці, цікавість, елемент гри ще ніколи не були настільки важливі. А ще — зручність. У приватних школах вже зрозуміли, що комфортні, стильні та модернізовані класи спонукають сучасних дітей бігти на заняття. Якщо немає матеріальної бази, використовуйте оригінальні роздруківки та нестандартне оформлення кабінету.

Мережеве спілкування

Сучасні діти збиваються у віртуальні «зграї». Належність до групи в соцмережах для них надзвичайно важлива. Повідомленням очевидців у Facebook довіряють більше, ніж офіційним новинам. Пости пишуть не для обміну інформацією, а для ритуальної підтримки спілкування. Обмін привітаннями і світські розмови переводять в онлайн.

Довіряють більшості. На будь-яке запитання збирають у соцмережах десятки чи навіть сотні думок, а потім узагальнюють і роблять так само, як усі.

Якщо попереднє покоління шукало однокласників у соцмережах, то нині діти  прямо там і заводять друзів. Емпатія, вміння розпізнавати міміку і жести, тобто успішно спілкуватися наживо, у сучасних дітей набагато слабкіші, ніж у їхніх батьків. Їхні почуття — це смайли та статуси. А текст, фото і відео — головні враження.

Своїх знайомих можуть описати одним абзацом, решта — не цікавить. Друзі нагадують їм персонажів комп’ютерної гри із заданими параметрами.

Що робити:

Вчителю варто давати час на уроці для зворотного зв’язку від однолітків, обміну досвідом, групових завдань. Варто завести для класу групу в соцмережі. Але її мають вести діти, а не дорослі. Час від часу розміщувати там щось, що спонукатиме до обговорення навчання. Сучасних дітей треба вчити розуміти власні та чужі почуття, звертати увагу на складність та унікальність особистості.

Публічність

Влоги, в яких знімають дорогу до школи або поїдання сніданку, — це форма щоденника. Але раніше щоденник був справою приватною, а тепер — публічною. Утім, особистий простір — незрозуміле поняття для цього покоління. Як і субординація.

У школі вони зненацька звертаються на ім’я до вчителів, ставлять нетактовні запитання, телефонують на мобільний пізно ввечері, щоб уточнити завдання. Ті, що вже почали працювати, можуть через дрібниці писати гендиректору, минаючи безпосереднього керівника.

Постійна публічність змушує покоління Z достроково відповідати на запитання: хто ти такий, який ти персонаж? Раніше самоідентифікація була клопотом тих, кому під 30. Але соцмережі зберігають старі записи, навішують ярлики. І якщо дитина раніше мала певні вподобання, зміну смаків доводиться аргументувати.

Що робити:

У навчанні варто спиратися на любов до публічності. Запропонуйте учням зняти відео про виконання досліду. Вони зроблять це охочіше, ніж записуватимуть результати в зошит.

Під синдромом емоційного вигорання розуміють емоційне виснаження та спустошення, спричинена власною роботою.

 Він розвивається на тлі хронічного стресу, призводить до виснаження емоційно – енергетичних і особистісних ресурсів людини. Синдром професійного вигорання – це небезпечне професійне захворювання тих, хто працює з людьми: педагогів, лікарів, соціальних працівників, психологів. Відомий американський психолог Христина Маслач, яка одна з перших почала досліджувати цю проблему, стверджувала, що емоційне вигорання – це плата за співчуття.

Професія педагога вирізняється низкою специфічних особливостей, головною з яких є безумовне спілкування з дітьми, а також вольовий стимул, який постійно спонукає до практичної педагогічної діяльності. Освітня діяльність не має фіксованого обсягу і загальноприйнятих критеріїв оцінки результативності, але потребує творчості, активного функціонування свідомості, постійної роботи над собою, удосконалення та поповнення знань, що часто призводить до емоційного перенапруження.

Тож головними причинами професійного вигорання педагогів є:

-стрес, спричинений великою кількістю вимог;

-неспокійна обстановка на роботі, що потребує стійкої уваги і напруги;

-не завжди розумна організація праці;

-неувага до свого здоров’я.

З огляду на те, що психологічна перевтома призводить до зниження якості освітнього процесу, погіршення психологічного клімату в групі, а отже, і емоційного стану дітей, дуже важливо завчасно попередити виникнення синдрому емоційного вигорання.

Ознаки емоційного вигорання:

1.Зниження самооцінки, яке виявляється в таких станах, як – от:

-брак позитивних емоцій, деяка відчуженість у взаємостосунках з членами родини, колегами (часто так трапляється, що напарник починає дратувати, вам здається, що лише ви виконуєте майже всю роботу на групі);

-стан тривоги, незадоволення (повертаючись додому, все частіше хочеться сказати: «Дайте мені спокій!»);

-безпорадність та апатія, яка з часом може перерости в агресію та відчай.

2.Відчуття самотності, що виявляється:

-у непорозумінні з дітьми та їхніми батьками, неприхильних відгуках про декого з них у колі колег;

-у неприязні безпосередньо до дітей – спочатку це неприхована антипатія, а потім і вибух роздратування;

-у неможливості нормального емоційного контакту з дітьми та колегами.

3.Емоційне виснаження, яке виявляється:

-у зниженні ціннісного ставлення до життя;

-у байдужості до всього, навіть до свого особистого життя;

-у втомі, апатії та депресії, що з часом призводить до розвитку серйозних хвороб – гастриту, мігрені, гіпертензії, синдрому хронічної втоми тощо.

Вигорання відбувається поетапно і містить три стадії: напруга – опір – виснаження.

Кожна стадія характеризується відповідними ознаками, зокрема:

-напруга – педагогу бракує позитивних емоцій, що призводить до зниження самооцінки;

-опір – педагог намагається відмежуватися від неприємних вражень, та поступово у нього з'являється відчуття самотності;

-виснаження – педагогу байдуже до роботи й особистого життя, бо він емоційно виснажений та спустошений.

Найбільш високі показники емоційного вигорання мають педагоги зі стажем від 10 до 15 років. Вважається, що це пов'язано із кризою середнього віку. Саме в цьому віці людина вперше озирається назад, замислюється над тим, чого досягла, оцінює свої професійні досягнення. Якщо їй здається, що вона не досягла певних успіхів (велика зарплата, статус, посада), свідомо чи ні, людина починає відчувати емоційний дискомфорт, психічну напругу, незадоволення працею, перевтому.

У педагогів зі стажем до 5 років причиною емоційного вигорання вважають невідповідність очікувань та реальної дійсності.

У педагогів зі стажем роботи понад 20 років вигорання пов'язують з віковими особливостями. Адже саме на цьому віковому етапі перед педагогом постає питання: «А навіщо я працюю?» Якщо він вдало його розв'яже, то у віці 50 – 55 років переживає нове піднесення творчих сил.

Найстійкішою до синдрому емоційного вигорання виявилася група педагогів зі стажем 15 – 20 років. Свої діти дорослішають, і з'являється можливість більше уваги та часу приділяти саме особистому та професійному життю, що сприяє оновленню переживань, появи відчуття повноти життя.

Тож емоційне вигорання розвивається не через довготривалу діяльність, а в результаті вікових та професійних криз людини, до яких призводять певні її особистісні та організаційні якості.

Прийоми швидкого реагування при стресі

-усміхнутися, пожартувати;

-пригадати щось радісне, гарне, приємне (радісну подію, приємну ситуацію, гідний вчинок);

-виконати певні рухи на кшталт потягування;

-звернути увагу на цікаву подію чи помилуватися пейзажами за вікном;

-розглянути квіти, фотографії, що знаходяться у приміщенні;

-уявити, що ти «купаєшся» в сонячних променях;

-виконати вправи з релаксаційного дихання;

-висловити кому – небудь комплімент або похвалити когось.

Вправи керованого дихання

Заплющіть очі, глибоко вдихніть і повільно видихніть. Скажіть подумки:

«Я – Лев» - глибоко вдихніть і повільно видихніть;

«Я – камінь» - глибоко вдихніть і повільно видихніть;

«Я - квітка» - глибоко вдихніть и повільно видихніть;

«Я - спокійна» - глибоко вдихніть и повільно видихніть.

Релаксація «Тихе озеро»

Заплющіть очі… В біля тихого чудового озера. Чутно лише ваше дихання та плескіт води. Сонце яскраво світить, и это змушу вас почуватися краще и краще. Ви відчувате, як сонячні промені зігрівають вас. В чуте спів пташок и цвірінькання коників. Ви спокійні. Сонце лагідно вас пестить, повітря чисте та прозоре. Ви спокійні та нерухомі, як цей тихий ранок. Ви почуваєтеся щасливими, вам не хочеться рухатися. Кожна клітинка вашего тіла насолоджується спокоєм та сонячним теплом. В відпочиваєте…